Шлюбний договір із погляду Верховного суду. Аналіз судової практики АО "Вишневий та Партнери"

Практика укладання шлюбних договорів досить рідко практикується в Україні. Наскільки це є мінусом чи навпаки, розглянемо на основі судової практики Верховного суду (Постанова від 26 лютого 2020 року, справа № 755/19197/18).

Давайте розберемося що ж таке шлюбний договір – це угода, якою врегульовано майнові відносини саме подружжя, як під час їхнього одруження так і після його розірвання. При цьому виходячи з принципу свободи договору майно, набуте подружжям, можна і не ділити.

Так, шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їх майнові та правничі обов'язки. (ч. 1 ст. 93 СК України)

Проте важливо згадати за ст. 93 СК, передбачено, що шлюбний договір неспроможний ставити когось із подружжя в надзвичайно невигідне матеріальне становище.

Тобто якщо подружжя домовилося між собою та обговорило всі деталі майнових щодо, свідчило договір нотаріально, його все можна визнати недійсним, посилаючись на норму ст. 93 СК.

Виклад обставин справи:
Колишня дружина звернулася з позовом до свого чоловіка про визнання окремого положення укладеного між ними шлюбного договору про нерозповсюдження дії статті 60 СК України на нерухоме майно хоч і набуте подружжям під час шлюбу, вважатиметься особистою приватною власністю того з подружжя, на чиє ім'я воно придбано та зареєстровано, зокрема.

Одночасно подружжя домовилося про нерозповсюдження дії статті 60 СК України на транспортні засоби та нерухоме майно, які будуть придбані подружжям після укладення шлюбного договору, та можна вважати особистою приватною власністю того з подружжя, на чиє ім'я придбані та/або зареєстровані, розпорядження таким майном та особи майновими правами здійснюється на його власний розсуд.

Позовні вимоги були мотивовані тим, що зазначені пункти шлюбного договору порушують її права, ставлять у вкрай невигідне матеріальне становище та суперечать вимогам чинного законодавства.

Суди першої та касаційної інстанцій такі вимоги були задоволені.

Відповідач звернувся до Верховного суду, мотивуючи свої аргументи тим, що не звернув належної правової уваги на те, що майно, що є предметом спірного договору, належало йому право власності ще до укладення угоди. Таким чином, за шлюбним договором одній стороні не передавалося будь-які об'єкти нерухомого майна, а лише було визначено його правовий режим.

Крім того, позивачем не подано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що умови договору ставлять її у надзвичайно невигідне матеріальне становище.

Проте, Касаційний цивільний суд не вважав доводи необґрунтованими та касаційну скаргу залишив без задоволення, виходячи з того, що положеннями ст. 9 визначено загальні межі договірного регулювання відносин між подружжям, а саме: така домовленість не має суперечити вимогам СК України, іншим законам та моральним засадам суспільства. Під вимогами законів у разі слід розуміти імперативні норми, що встановлюють заборону для договірного регулювання відносин подружжя.

Водночас згідно зі статтею 8 СК України у випадках договірного регулювання сімейних відносин повинні застосовуватись загальні норми статей 3, 6 ЦК України щодо свободи договору, а також глав 52, 53 ЦК України щодо поняття та умов договору, його укладання, зміни та розірвання.

Частинами другою, третьою та п'ятою статті 97 СК України встановлено, що сторони можуть домовитися про нерозповсюдження на майно, набуте під час шлюбу, положень статті 60 цього Кодексу та вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них. Сторони можуть домовитися про можливий порядок розподілу майна, у тому числі й у разі розірвання шлюбу. Сторони можуть включити до шлюбного договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства.

Частинами четвертою, п'ятою статті 93 СК України передбачено обмеження щодо змісту шлюбного договору: по-перше, договір не повинен ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище порівняно із законодавством; по-друге, за шлюбним договором неспроможна передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, декларація про яке підлягає державної реєстрації.

Категорія «надзвичайно невигідне матеріальне становище», вжита у частині четвертій статті 93 СК України, має оціночний характер та підлягає доведенню стороною відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України, і ці докази мають бути оцінені судом відповідно до норм цивільного процесуального законодавства.

Доводи касаційної скарги про те, що договір відповідає вимогам чинного законодавства є необґрунтованими, оскільки пункти 4, 5 спірного шлюбного договору суперечать вимогам статей 93, 97 СК України, у зв'язку з тим, що їх зміст ставить позивача до надзвичайно невигідного матеріального становища та передбачає перехід права власності на нерухоме майно, яке підлягає державній реєстрації.

Якщо у Вас виникли додаткові питання для отримання консультації, телефонуйте: + 38 (098) 000 2411 або пишіть: vyshnevyi.partners@gmail.com