Чого варто очікувати під час звернення до суду про позбавлення батьківських прав?

Батьківські права та обов'язки визначені законодавством та регулюють питання виховання та утримання батьками своїх дітей. Ці права та обов'язки визнаються особами, щодо яких є точні дані, що вони є батьком та матір'ю даних дітей.

Так, загальновідомим і те, що найважливішим обов'язком батьків є виховання дітей із зазначенням високі моральні принципи суспільства, важливість любові до сім'ї, народу, держави, необхідності поважати правничий та свободи інших людей. Батьки повинні дбати про здоров'я дітей, їх фізичний та духовний розвиток.

Сімейне право закріплює принцип рівності щодо прав та обов'язків як батька, так і матері, передбачає здійснення всіх дій на користь дітей.

У разі невиконання або неналежного виконання батьківських обов'язків сімейним законодавством передбачена можливість позбавлення батька або матері батьківських прав виключно за рішенням суду.

У статті 164 Сімейного кодексу України надано вичерпний перелік підстав, за якими суд може позбавити батьківських прав, зокрема, якщо він / вона:

1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншої установи охорони здоров'я без поважної причини та протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;

2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини;

3) жорстоко поводяться з дитиною;

4) є хронічними алкоголіками чи наркоманами;

5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебрацтва та бродяжництва;

6) засуджено за скоєння умисного кримінального злочину щодо дитини.

Аналізуючи судову практику, слід зазначити, що досить поширеним є звернення до суду саме на підставі ухилення одним із батьків від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини.

Ця підстава полягає в тому, що ухилення від виконання своїх обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомої зневаги до них своїми обов'язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний та духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідне харчування, медичний догляд, лікування дитини, що негативно впливають на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормальної самосвідомості; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню ним загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до його внутрішнього світу; не створюють умов для здобуття ним освіти. Зазначені чинники, як окремо, і у сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання лише за умови винної поведінки батьків, свідомого зневаги ними своїми обов'язками.

Враховуючи судову практику, можна стверджувати, що судді зазвичай досить критично та негативно ставляться до цієї категорії справ.

Так, у постанові від 17 червня 2021 року у справі № 466/9380/17 Верховний Суд дійшов висновку про те, що проживання дитини протягом тривалого часу в новій сім'ї, створеній її батьком чи матір'ю, відсутність побачень дитини з тим із батьків, ким не проживає, не є підставою для позбавлення останнього батьківських прав, оскільки це є крайнім заходом, необхідність застосування якого потрібно довести. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків на краще неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. Крім того, суди повинні враховувати те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, і застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини. Дитина має право на особливу опіку і повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.

Зазначено також, що Суд апеляційної інстанції правильно не погодився з висновком органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки він є недостатньо обґрунтованим та має рекомендаційний характер.

В іншій справі № 362/5584/18 позивач звернувся до суду з позовом до колишньої дружини, третю особу – орган опіки та піклування Васильківської районної державної адміністрації Київської області, про позбавлення батьківських прав. Свої вимоги обґрунтував тим, що він та відповідачка є батьками двох дітей, які проживають разом з ним, перебувають на його повному утриманні і лише він здійснює їхнє виховання. Починаючи з 2014 року відповідачка проживає окремо, не цікавиться дітьми, не бере участі у їхньому вихованні та не спілкується з ними. Діти вимагають участі матері у їхньому житті, проте відповідачка ухиляється від виконання своїх обов'язків, що негативно впливає на них, завдає їм моральної шкоди.

Верховний Суд скасував рішення першої та апеляційної інстанцій, відмовив у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав та дійшов висновку, що:

– Суди попередніх інстанцій порушуючи норми процесуального права не навели доказів на підтвердження винної поведінки відповідача, свідомої зневаги нею своїми батьківськими обов'язками, внаслідок чого дійшли необґрунтованого висновку про наявність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав щодо двох малолітніх дітей.

– Суди помилково вважали, що наявність заборгованості за аліментами може бути однією із підстав для застосування положень статті 164 СК України.

– При задоволенні позову суди безпідставно відхилили висновок органу опіки та піклування про недоцільність позбавлення її батьківських прав, формально пославшись на те, що він не ґрунтується на належній оцінці поведінки матері щодо своїх дітей, не вказавши при цьому обставин, свідчили б про те, що позбавлення матері батьківських прав відповідати найкращим інтересам дітей.

Не враховуючи вищезазначеного, суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та дійшли помилкового висновку про задоволення позову.

Отже, дослідивши низку судових рішень, слід зазначити, що звертаючись до суду з позовом про позбавлення батьківських прав, потрібно підготувати якісну доказову базу, навести та розкрити у позові всі аргументи задля задоволення судом позовних вимог. Суд при розгляді цієї категорії справ виходить з того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом і допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків на краще неможливо, і лише за наявності провини у діях батьків. Така критична позиція суду пов'язана з тим, що насамперед підлягають захисту інтереси дітей, виховання в сім'ї є першоосновою для розвитку дитині. У свою чергу, позбавлення когось із батьків батьківських прав негативно впливає на психологічний стан дитини та фактично завдає їй певної моральної шкоди. Тому, очевидно, для захисту інтересів дитини, суд вдається до позбавлення прав її батьків лише у крайніх та особливо тяжких випадках.