Чи є меморіальний ордер доказом зарахування суми грошових коштів на рахунок – ВС

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду розглянув справу № 910/9619/19 та встановив, що моментом фактичного виконання зобов'язання є саме момент надходження коштів із рахунку боржника на відповідний рахунок кредитора.

Обставини справи

Товариство з обмеженою відповідальністю «Т» звернулося до Господарського суду Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ф» про застосування наслідків недійсності правочину шляхом стягнення 1 016 000,00 грн основного зобов'язання, 667 404,72 грн інфляційних втрат та 165 510,58 грн 3% річних у подвійному розмірі.

Рішенням Господарського суду міста Києва у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Північного апеляційного господарського суду рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково. Суд стягнув з відповідача на користь позивача 1 016 000,00 грн основного зобов'язання, 91 615,71 грн інфляційних втрат, 31 732,60 грн 3% річних, 934,83 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката та 25 635,34 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова суду мотивована тим, що наявний у матеріалах справи меморіальний ордер не є належним доказом зарахування суми грошових коштів на рахунок отримувача. Зважаючи на те, що судовим рішенням в іншій справі № 910/17791/17 змінено управителя Фонду фінансування будівництва на ТОВ, тому вимоги щодо застосування наслідків недійсності правочину шляхом стягнення саме з відповідача суми основного зобов'язання є обґрунтованими. З огляду на положення статті 625 ЦК України, вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат та 3% річних у подвійному розмірі підлягають частковому задоволенню у відповідності до розмірів та порядку, визначеному статтею 625 ЦК України.

Висновок Верховного Суду

Судді ВС зазначили, що відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Водночас зобов'язання припиняється не будь-яким виконанням, а лише виконанням, проведеним належним чином. Основні критерії належності виконання містяться в статті 526 ЦК України, відповідно до якої належно виконаним буде вважатися зобов'язання, яке виконано відповідно до умов договору, вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, які зазвичай не ставляться.

ВС підкреслив, що відповідно до статті 1 Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» меморіальний ордер – це розрахунковий документ, який складається за ініціативою банку для оформлення операцій щодо списання коштів із рахунку платника та внутрішньобанківських операцій відповідно до цього Закону та нормативно-правових актів Національного банку України. Розрахунковий документ – документ на паперовому носії, що містить доручення та/або вимогу про перерахування коштів із рахунку платника на рахунок отримувача

Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з пунктом 8.1 статті 8 цього Закону банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься у розрахунковому документі, який надійшов протягом операційної години банку, у день його надходження.

ВС зазначив, що моментом фактичного виконання зобов'язання є саме момент надходження коштів з рахунку боржника на відповідний рахунок кредитора.

При цьому, як вірно зазначив апеляційний господарський суд, меморіальний ордер не є доказом саме зарахування суми грошових коштів на рахунок отримувача, а є доказом списання коштів відповідно до статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».

Враховуючи те, що доводи касаційної скарги про порушення та неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального та матеріального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення не знайшли свого підтвердження, суд, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, вважає, що оскаржувана постанова прийнята за дотриманням норм процесуального та матеріального права, а відтак підстав для її зміни чи скасування не вбачається.

Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції – без змін.