Для розкриття критерію пропорційності вагоме значення має визначення судами добросовісності / недобросовісності набувача майна

У справі № 14/5026/1020/2011 про банкрутство ЗАТ «Рось» Господарський суд Черкаської області ухвалою, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду, задовольнивши заяву ліквідатора банкрута і витребував цілісний майновий комплекс ЗАТ «Рось» відповідно до п. 1 ст. 388 ЦК України.

Суди вказали на відсутність порушення у цій справі ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, оскільки втручання держави у право особи мирно володіти своїм майном за заявленими позивачом вимогами визначається законним заходом, який має на меті як особистий інтерес позивача, спрямований на захист його порушеного права власності на майно, так і громадський інтерес, спрямований на утвердження в країні громадського правопорядку щодо недопустимості незаконного позбавлення осіб їх прав власності на майно, і є пропорційним передбачуваним таким втручанням цілям.

За результатами касаційного перегляду ухвалених у справі судових рішень ВС у складі судової палати для розгляду діл про банкрутство КМР скасував їх і передавши справу на новий розгляд до суду першої інстанції, зазначивши таке.

Предметом регулювання ст. 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, Булвес АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року, Трегубенко проти України від 2 листопада 2004 року, East /West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання у право особи на мирне володіння майном з гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави в право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання у право власності буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними із втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що ставиться для досягнення, та засобами, що використовуються. Необхідний баланс не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний та надмірний тягар».

При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки пропорційності, як і в питаннях наявності суспільного, публічного інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли така «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Тож для розкриття критерію пропорційності вагоме значення має визначення судами добросовісності / недобросовісності набувача майна.

Так, КЦС ВС у постановах від 18 березня 2020 року у справі № 199/7375/16-ц та від 20 травня 2020 року у справі № 199/8047/16-ц дійшов висновків, що «конструкція, за якою добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною. Тому задоволення віндикаційного позову та витребування спірної нерухомості у відповідача як добросовісного набувача на користь Дніпропетровської міської ради призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод».

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» практика Європейського суду з прав людини є обов'язковою для застосування судами України як джерела права.

Крім того, з'ясування зацікавленості, контролю, пов'язаності набувача майна з боржником (попередніми набувачами майна) в межах справи про банкрутство безпосередньо пов'язане з визначенням критерію добросовісності / недобросовісності набувача, і це питання має досліджуватися за наявними у матеріалах справи доказами .

Судові рішення, ухвалені за відсутності перевірки обставин добросовісності / недобросовісності набувача, що має важливе значення як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і для визначення критерію пропорційності втручання в право власності набувача майна, а також за відсутності наведення належних мотивів щодо практики ЄСПЛ з питання втручання держави в право власності, які не можуть вважатися такими, що відповідають нормам справедливого судового розгляду згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства України.

Детальніше з текстом постанови КМР ЗС від 18 лютого 2021 року в справі № 14/5026/1020/2011 можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/96040650 .