Допоки рішення суду не виконано, дії державного / приватного виконавця не можуть бути визнані правомірними – КЦС ВС

За скаргою заявника місцевий суд, за рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, визнав неправомірною постанову державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу та скасував її, водночас відмовивши в задоволенні вимоги про визнання бездіяльності державного виконавця неправомірною.

Суд першої інстанції вказав, що заявник не зазначив, яка саме бездіяльність є неправомірною та про усунення яких порушень йдеться у скарзі.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду з цим висновком не погодився і признав бездіяльність державного виконавця неправомірною з огляду на таке.

Порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, регламентований ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ч. 1 цієї статті за такими рішеннями виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного ч. 6 ст. 26 зазначеного Закону (10 робочих днів після відкриття виконавчого провадження), перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до ч. 4 цієї статті виконавець під час виконання такого рішення доводить до відома боржника резолютивну частину рішення, про що складає відповідний акт, після чого виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження» на державного виконавця покладено обов'язок вживати передбачених цим законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно та в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Оскільки боржник самостійно не виконував рішень суду, а державний виконавець не вчиняв усіх необхідних виконавчих дій протягом двох років (до повернення виконавчого документа), суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що державний виконавець під час вчинення виконавчих дій не допущено порушень, викладених у частинах 1, 4 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження».

Належним доказом вжиття всіх передбачених Законом заходів з примусового виконання рішення суду, що свідчить про повноту виконавчих дій, є повне виконання рішення суду. Невиконання рішення суду, яке набрало законної сили, свідчити про неповноту виконавчих дій, що є неприпустимим з огляду на положення ст. 129-1 Конституції України щодо обов'язковості судових рішень. ВС також послався на положення ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та відповідну прецедентну практику Європейського суду з прав людини.

Оскільки примусове виконання рішень в Україні покладається на державну виконавчу службу, яка зобов'язана вживати передбачених Законом України «Про виконавче провадження» заходів щодо примусового виконання рішень, державний виконавець діяв із порушенням зазначеного Закону, при цьому ухваливши неправомірне рішення про повернення виконавчого листа.

Постанова Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 619/562/18 (провадження № 61-39095св18) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/94489872.