КЦС ЗС роз’яснив підстави та порядок вивільнення працівника при скороченні штату.

У зв'язку з реорганізацією юридичного відділу обласного центру зайнятості позивачку, яка є особливою з інвалідністю І групи загального захворювання по зору, було звільнено з посади провідного юрисконсульта згідно з п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Районний суд, з яким погодився апеляційний суд, відмовивши в задоволенні позову про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, оскільки позивачку своєчасно попереджено про звільнення, їй пропонували інші вакантні посади, від яких вона відмовилася.

Суд не знайшов порушень законів України “Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні” та “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні”, а також не встановивши наявності переважного права на залишення на роботі позивачки.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду скасував попередні судові рішення та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, навівши таке правове обґрунтування.

За змістом ч. 1 ст. 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням встановленого законом порядку.

Вирішуючи спір, районний суд не перевірив наявність у відповідача всіх вакансій на годину вивільнення позивачки, не спростував її доводів про наявність у відповідача вакансій, які могли бути запропоновані позивачці з огляду на спеціальність та особливості її здоров'я та не перевірені роботодавцем на предмет неможливості їх зайняття позивачкою.

Районний суд зазначив, що позивачці пропонувалися дві вакантні посади: провідного юрисконсульта міського ЦЗ та провідного юрисконсульта реорганізованого відділу обласного ЦЗ тимчасово на період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку основного працівника, від зайняття яких позивачка відмовилася.

Проте тимчасова посада на період відпустки з догляду за дитиною не є вакантною в розумінні КЗпП України, тому така посада не могла пропонуватися на виконання положення ч. 3 ст. 49-2 Кодексу.

Крім того, за змістом індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю позивачка має можливість працювати за фахом за місцем працевлаштування у пішій доступності від місця її проживання.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» індивідуальна програма реабілітації особи з інвалідністю є обов'язковою для виконання органами виконавчої влади.

Пропозиція позивачці посади у міському центрі зайнятості, який перебуває на великій відстані від місця її проживання, суперечить індивідуальній програмі реабілітації особи з інвалідністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 42 КЗпП України при скороченні штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва та праці перевага на залишення на роботі надається особам, які мають вищу кваліфікацію та продуктивність праці. Тому роботодавець зобов'язаний перевірити наявність у працівників, посади, яких скорочуються, більш високої чи низької кваліфікації та продуктивності праці.

Комісія із працевлаштування не рекомендувала назначення позивачки на вільні посади, а запропонувала їй посаду у міському центрі зайнятості.

Висновки судді зробили без проведення порівняльного аналізу продуктивності праці та кваліфікації всіх працівників, натомість відповідний аналіз зроблено лише щодо позивачки, а тому комісія не повела порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про право інших працівників перед позивачкою на залишення на роботі.

Також висновки комісії не є належним доказом, оскільки для позивачки створено індивідуальну програму реабілітації особи з інвалідністю, що має враховуватися при наданні переваги на залишення на роботі.

Відповідач, переважно як підставу для звільнення позивача, надавав аргументи недобросовісного виконання позивачкою посадових обов'язків та неможливість їх виконання внаслідок її вад зору.

Водночас підставою звільнення позивачки є п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, який передбачає не наявність порушення вимог трудового законодавства під час виконання посадових обов'язків (неможливості їх виконання за станом здоров'я), а зміни в організації виробництва та праці.

Постанова Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 755/14564/18 (провадження № 61-2029св21) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/96787927 .