
Обставини у яких малолітні діти можуть втратити право про користування житловим приміщенням законодавчо не врегульовані. Більше того, судова практика сприяє висновку про те, що виселити малолітню особу з квартири в принципі неможливо.
Ну і звичайно, виходячи з постанов, які виносять судді ВС, зрозуміло, що судді не хочуть брати на себе відповідальність і підтверджувати втрату малолітньою дитиною права на проживання або знімати її з реєстрації в квартирі навіть коли фактичні обставини вказують на необхідність це зробити.
Так, розглянемо Постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №755/16152/16-ц від 9 вересня 2020 року.
Верховний Суд підкреслив, що існують дві окремі підстави для позову про визнання особи, яка втратила право на проживання.
По-перше – на підставі ст. 71 ЖК України, коли встановлюється факт тимчасової відсутності особи у житловому приміщенні понад шість місяців без поважних причин (за винятком перелічених у цій статті випадків). Важливо, що процесуальний закон покладає обов'язок довести факт відсутності особи понад шість місяців у позивача, а поважність причин такої відсутності на відповідача. У цій справі факт тимчасової відсутності відповідача та її дітей підтверджувався Актами про непроживання, завірені начальником ЖЕКу.
Однак, що стосується малолітніх дітей, то ВС вважає, що оскільки діти не можуть самостійно визначати своє місце проживання, то факт їхнього непроживання у житловому приміщенні не є безумовною підставою для визнання їх такими, що втратили право користування житлом.
Тобто на підставі ст. ст. 71 та 72 ЖК України малолітніх дітей виселити з житла неможливо. Хоча це прямо суперечить ст. 29 ЦК України – «місце проживання фізичної особи», зокрема її частини 4, яка передбачає, що місцем проживання дитини до 10 років є місце проживання її батьків або одного з них, опікуна, усиновлювача тощо.
По – друге – на підставі ст. 107 ЖК України, якщо особа вибуває на постійне проживання до іншого населеного пункту чи іншого житлового приміщення, у тому ж населеному пункті і відбувається розірвання договору найму (за ініціативою наймача).
Короткий виклад обставин справи:
У квартирі зареєстрована мати з двома дітьми вже кілька років фактично живе із чоловіком за кордоном, проте бореться за свої права проживання та права проживання дітей. Її сестра-позивач звернувся до суду з позовом про визнання дітей такими, що втратили право проживання у квартирі та суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, керуючись ст. ст. 71, 72 ЖК України такий позов задовольнив.
Суд касаційної інстанції скасував ці рішення та відправив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
У цій справі ВС наголошує, що факт вибуття з житлового приміщення та набуття малолітніми дітьми права власності або права користування іншим житловим приміщенням має бути позивачем, і це його процесуальний обов'язок. За такого підходу відповідачеві навіть за наявності у дитини у власності нерухомості достатньо про це промовчати, і в позові буде відмовлено.
Позивач не зміг подати докази з-за кордону про місце проживання дітей (крім віз у паспортах), а суд не вважав за потрібне цю інформацію зажадати у відповідача. Суд прийняв просту заяву відповідача про те, що діти іншого житла не мають, а термін дії візи у 5 років підтверджує на думку суду тимчасовий характер непроживання.
ВС також зазначив, що на підтвердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, що свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це у листах, розписка, переадресація кореспонденції, утворення сім'ї в іншому місці, перевезення майна до іншого житлового приміщення, виїзд до іншого населеного пункту, укладання трудового договору на невизначений термін тощо).
Однак такі фактичні дані не можуть стосуватися дітей внаслідок їхньої обмеженої дієздатності.
ВС також пояснив, що ст. 405 ЦК України “про втрату особою права користування житлом у разі відсутності більше року без поважних причин” застосовується до відносин, що виникли між власником житла та членами його сім'ї. У разі коли жодна із сторін спору не має права власності на житло, а йдеться лише про права користування або проживання стаття 405 ЦК України не застосовується.
Також несплата дитиною комунальних послуг, також не є підставою для визнання такою, що її втратила право користування житловим приміщенням.
Якщо у Вас виникли додаткові питання для отримання консультації, телефонуйте: + 38 (098) 000 2411 або пишіть: vyshnevyi.partners@gmail.com