Незабезпечення дистанційної роботи є підставою для розірвання трудового договору у визначений працівником строк – КЦС ВС.

Працівник подав заяву про звільнення за власним бажанням з 5 травня 2020 року у зв'язку зі станом здоров'я на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України. Роботодавець вказав на необхідність відпрацювати два тижні, оскільки працівник не надав доказів, що підтверджують поважність причин його звільнення з визначеної ним дати. 31 липня 2020 року працівника звільнили за прогули за п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Районний суд задовольнив позов працівника про визнання трудових відносин припиненими з 5 травня 2020 року на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України з огляду на те, що заява про звільнення зумовлена неможливістю продовжувати роботу через оголошення карантину та введені у зв'язку з цим обмежені заходи.

Апеляційний суд скасував рішення суду та відмовив у задоволенні позову, оскільки позивач не надав документів, які б підтверджували неможливість виконувати трудові обов'язки.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду скасував ухвалу апеляційного суду та залишивши в силі рішення місцевого суду, навівши таке правове обґрунтування.

Стаття 38 КЗпП України зобов'язує роботодавця звільнити працівника у строки, про які він просить, в тому числі за наявності інших поважних причин, ніж зазначених у ч. 1 цієї статті. Тобто перелік таких причин не є вичерпними.

Поважність причин має вирішуватися у кожному конкретному випадку.

Постанова Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі № 569/9738/20 (провадження № 61-914св21) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/96501499 .