

Розлучення – процес не з найприємніших, оскільки є тягарем та боротьбою як для подружжя, так і стресовою ситуацією для їхніх дітей. Зараз, якщо подружжя має дітей, після розірвання шлюбу виникає питання з ким вони залишаться і як визначити їхнє місце проживання. Такий момент у сімейних правовідносинах дуже важливий згідно з Сімейним кодексом України, обидва батьки мають однакові права на проживання з дитиною та на її виховання як під час шлюбу, так і після її розірвання.
Стаття 160 Сімейного кодексу України передбачає, що місце проживання дитини, яка не досягла 10 років, визначається за згодою батьків, а у разі досягнення ними 10 років, то за загальною згодою обох батьків, а також з огляду на власну думку дитини. У випадку, якщо подружжя вже проживає окремо, дитина, як тільки досягла 14 років, має право визначати місце проживання на свій розсуд. 
Щоб запобігти у майбутньому конфліктам між батьками та іншим негативним наслідкам щодо визначення місця проживання дитини, варто розглянути такі способи вирішення ситуації:
1. Укласти угоду, в якій будуть передбачені умови про місце проживання та участь у вихованні дітей . Цей спосіб є найпростішим, оскільки не потребує втручання суду та інших органів влади. Батьки на свій розсуд домовляються про права та обов'язки щодо дітей, для їх нормального фізичного, духовного та морального розвитку. Такий договір нотаріально засвідчується.
2. Вирішення спору через орган опіки та піклування. При вирішенні такої суперечки, служба у справах дітей повинна керуватися найкращими інтересами дитини з урахуванням рівних прав та обов'язків матері та батька щодо дитини.
Співробітник служби у справах дітей за місцем проживання (знаходження) дитини проводить розмову з батьками та відвідує дитину за місцем проживання, про що складає акт обстеження умов проживання за встановленою формою, а також звертається до соціального закладу та/або до фахівця із соціальної роботи для забезпечення проведення оцінки потреб сім'ї з метою встановлення здібності матері, батька виконувати обов'язки з виховання дитини та догляду за нею. Після вжиття всіх заходів для перевірки умов проживання дитини орган опіки та піклування приймає відповідне рішення.
3. У разі недійсності вищезазначених способів та недосягнення згоди між подружжям – подання позовної заяви про визначення місця проживання дитини до суду. Для вирішення спору на користь позивача, суд слід надати такі докази: адекватне та сумлінне ставлення до своїх обов'язків виховання та утримання дітей, створення умов для існування та розвитку, стан здоров'я батьків та дитини, наявність чи відсутність схильності до вживання спиртних напоїв, наркотичних засобів, а також інших обставин, які мають значення для розгляду справи.
Наводячи приклад із судової практики, варто зазначити Постанову Верховного суду України від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17 про визначення місця проживання дітей. Позовна заява була мотивована тим, що у двох народжених дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є інвалідність з дитинства. Таким чином, враховуючи потреби та інтереси дітей, з відповідачем було досягнуто згоди про їх влаштування до спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату у м. Кропивницькому. У зв'язку з цим мати переїхала з дітьми до міста, де вони почали навчання. Проте, зі зміною місця проживання, відповідач висунув претензію про створення нею перешкод у спілкуванні з дітьми та подав зустрічний позов до матері для визначення місця проживання дітей за місцем його проживання та посилався на те, що після розлучення з колишньою дружиною теплі стосунки не склалися. Рішенням районного та постановою апеляційного судів зустрічний позов було задоволено та визначено місце проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з батьком. Судові рішення мотивовано тим, що батько за умовами проживання, з урахуванням його доходів, особистих якостей, обставин життя, особливостей стосунків з дітьми має перевагу перед матір'ю дітей при визначенні місця їх проживання. Місце проживання дітей з батьком відповідатиме найкращим їхнім інтересам, оскільки вони мешкають з батьком в оточенні рідних людей: баби, тітки, двоюрідної сестри. Діти регулярно відвідують навчальний заклад, в якому враховуються їх особливості. 
Подана касаційна скарга з боку матері була мотивована тим, що суди не з'ясували, чи може відповідач, з урахуванням протилежної статі, малолітнього віку, особливостей розвитку дівчат, піклуватися про їх фізичний, духовний і моральний розвиток. Суди проігнорували права малолітніх дівчат на жіночу опіку, підтримку, турботу та виховання з боку матері. Суд касаційної інстанції зазначив, що доводи касаційної скарги про необґрунтованість укладання органу опіки та піклування є помилковими, оскільки він зроблений з урахуванням житлово-побутових умов обох батьків, думки дітей та їх найкращих інтересів. Комісія з питань захисту прав дитини, на підставі рішення якого було зроблено зазначений висновок, дійшла одностайної думки щодо визначення місця проживання дітей з батьком. При цьому матері дітей встановлено порядок участі у вихованні та спілкуванні з ними, перешкод у якому судами не встановлено.
На закінчення касаційну скаргу матері залишили без задоволення, а рішення районного та постанову апеляційного судів – без змін.
ВИСНОВОК
Отже, роблячи висновок, варто сказати, що такі справи є досить складними як з моральної точки зору, так і з юридичної, оскільки потребують високої кваліфікації, компетентності та наявності чіткої стратегії захисту своїх батьківських прав. Звичайно, пріоритетною складовою буде створення умов для існування, адекватного розвитку та обліку особистих інтересів дітей. Тому, у разі обрання нелегкого способу реалізації визначення місця проживання дитини, треба бути готовим до складнощів та обізнаним щодо особливостей розгляду подібних категорій справ.
Якщо у Вас виникли додаткові питання для отримання консультації, телефонуйте до Адвокатського об'єднання «Вишневий та Партнери» + 38 (098) 000 2411 або пишіть: vyshnevyi.partners@gmail.com
Ми в соціальних мережах:
Facebook https://www.facebook.com/Vyshnevyi.partners
Telegram https://t.me/vyshnevyi
Youtube https://www.youtube.com/channel/UC3Az6EVAf9brHkaSETZvI-A