Викрадення дитини одним із колишнього подружжя. Як відстояти свої батьківські права?

На сьогоднішній день важливим моментом спокійного життя після розлучення є те, з ким проживатиме дитина. Оскільки у багатьох випадках дитина бажає бачитися з обома батьками, при роздільному проживанні вони можуть домовитися про те, як і де житиме дитина.
Таким чином, місце проживання з одним із батьків виникає, коли є:
– Пряма вказівка про місце проживання дитини, передбачена договором;
– рішення органу опіки та піклування про те, з ким має проживати дитина;
– судове рішення.

Відповідно до ст.ст. 162, 163 Сімейного кодексу України, якщо один із батьків або інша особа самовільно, без згоди другого з батьків або інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), у якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно ухвалити рішення про відібрання дитини та повернення її за колишнім місцем проживання. Дитина не може бути повернена лише тоді, коли залишення її за колишнім місцем проживання створює реальну небезпеку для її життя та здоров'я або обставини змінилися так, що повернення суперечить його інтересам. Батьки мають переважне право перед іншими особами на те, щоб малолітня дитина проживала з ними. Батьки мають право вимагати відібрання малолітньої дитини від будь-якої особи, яка утримує її у себе не на підставі закону або рішення суду.

Все частіше батьки вилітають подорожувати з дітьми на відпочинок за кордон, або їдуть побачитися з родичами до інших міст. Але якщо між колишнім подружжям існує конфлікт, то викрадення та вивезення дитини за кордон або за межі рідного міста одним із них може використовуватися як маніпуляція чи спосіб психологічного тиску на іншого батька.

У 2006 році Україна приєдналася до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, що передбачає механізм повернення дітей, викрадених або незаконно вивезених за межі їхнього місця проживання без наданого на це дозволу.

У разі порушення такої Конвенції необхідно подати заяву про повернення дитини до місця постійного проживання. Така заява подається до Міністерства юстиції України. У ній вказується вся інформація, яка має значення для справи, а саме:
– Докази про наявність права на опіку;
– рішення суду або умова, зазначена у договорі;
– Відомості про дитину;
– Підстави його повернення;
– інформація про можливе місцезнаходження особи, у якої перебуває дитина.

Міністерство звертається до іноземних уповноважених органів, Інтерполу, прикордонних служб тощо. Дуже часто за сприяння іноземних органів звернення до Мін'юсту дає позитивний результат і дитину вдається повернути без звернення до суду. Проте, Міністерство має право відмовити у прийнятті заяви, якщо дитині виповнилося 16 років. Але таке звернення не відкидає судовий процес. Цей орган може подати позов у ваші інтереси. Так відбувається коли без участі суду врегулювати питання не вдалося.

Заяву краще подати в строк до одного року після виїзду дитини з місця постійного проживання, інакше потім у разі подання позовної заяви, під час судового розгляду, за наявності доказів суд може вирішити, що дитина вже адаптувалась до нового місця перебування та відмовила у черговому переміщенні дитини. .

Є інші умови, за яких суд може відхилити заяву у поверненні, за наявності на те підстав. Наприклад, якщо дитина вже досягла того віку в якому його думка може враховуватися, то така думка може бути доказом у суді.
Під час розгляду справи встановлюватимуться обставини виїзду дитини:
– чи відбувся виїзд без згоди другого з батьків (або особи/установи, яка має право опіки);
– або реалізовувалися заявником батьківські права та обов'язки перед виїздом дитини;
– є ризик заподіяння фізичної чи моральної шкоди дитині внаслідок повернення;
– Враховується інформація про соціальний статус дитини.

ВИСНОВОК

Отже, роблячи висновок, слід зазначити, що не треба даремно витрачати час, адже другий батько матиме велику можливість узаконити свої дії і подальше здійснення процедур не приведе до позитивних результатів.

Слід одразу звертатися до компетентних органів державної влади за допомогою, у разі виявлення ознак викрадення дитини одним із батьків. Наразі маємо актуальну проблему у сімейному праві, яка полягає у відсутності норм про притягнення до відповідальності за незаконне вивезення дитини за межі її місця проживання. Таким чином, сподіваючись на прийняття нормативно-правових актів, що посилюють відповідальність, ми повинні саме зараз мати можливість самостійно зупинити батьківське свавілля та використання дитини як інструмент впливу на відносини між колишнім подружжям.

Якщо у Вас виникли додаткові питання для отримання консультації, телефонуйте до Адвокатського об'єднання «Вишневий та Партнери» + 38 (098) 000 2411 або пишіть: vyshnevyi.partners@gmail.com

Ми в соціальних мережах:

Facebook https://www.facebook.com/Vyshnevyi.partners

Telegram https://t.me/vyshnevyi

Youtube https://www.youtube.com/channel/UC3Az6EVAf9brHkaSETZvI-A