Постанова ВС щодо виправдання особи у незаконному заволодінні транспортним засобом
Прокурор оскаржив до Верховного Суду ухвалу апеляційного суду, якою було скасовано вирок місцевого суду щодо визнання двох осіб винуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 УК України (незаконне заволодіння транспортним засобом).
Суд апеляційної інстанції закрив кримінальне провадження у зв'язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості цих осіб у вчиненні згаданого злочину та вичерпанням можливості отримати такі докази.
У касаційній скарзі прокурор, зокрема, вказав на необґрунтоване виправдання осіб та закриття кримінального провадження щодо них. Перевіривши доводи цієї скарги, колегія суддів ККС ВС зробила висновок, що вони є безпідставними.
Як зазначено в постанові ККС ВС, при вирішенні питання щодо достатності встановлених під час змагального судового розгляду доказів для визнання особи винуватою, суди мають керуватися стандартом доведення (стандартом переконання), визначеним частинами 2 та 4 ст. 17 КПК України, які передбачають: «ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. <…> Всі сумніви щодо доведеності вини особини пояснюватимуться на користь такої особини».
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину. Це питання має бути вирішене на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення та захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї чи іншої версії подій.
Обов'язок всебічного та неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони не суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або, які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву у доведеності вини особи.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, встановлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням.
Зі змісту вироку місцевого суду вбачається, що суд дослідив показання обвинувачених, які стверджували, що злочину не чинили, а автомобіль, який належить потерпілому, він добровільно надав одному з обвинувачених. Потерпілий у суді першої інстанції повідомив, що згоди керувати автомобілем він не давав, але одночасно давши свідчення про те, що напередодні давав одному з обвинувачених ключі та техпаспорт від свого автомобіля, а також гроші на бензин.
Як правильно встановив суд апеляційної інстанції, у вироку місцевого суду не наведено мотивів щодо того, як заява потерпілого про злочин, ухвала про визнання автомобіля речовим доказом, висновок товарознавчої експертизи та ухвала про визнання речовими доказами сім-карт мобільних операторів підтверджують висунуте особам обвинувачення та спростовують їхні доводи щодо невчинення ними інкримінованого злочину. Так, зокрема, апеляційний суд правильно зазначив, що наявний у матеріалах провадження протокол огляду місця події, яким встановлено місцезнаходження автомобіля, не спростовує показань одного з обвинувачених про те, що транспортний засіб він залишив саме на тому місці, яке зазначено у протоколі огляду, після того, як у ньому закінчилося пальне, та не є доказом винуватості обвинувачених.
Крім того, у ухвалі апеляційного суду йдеться про те, що потерпілий категорично відмовився від участі в суді апеляційної інстанції, хоча його неодноразово викликали до суду для перевірки фактичних обставин, викладених у вироку місцевого суду.
ККС ВС погодився з висновками апеляційного суду про те, що доводи обвинувачених про користування автомобілем з дозволу потерпілого нічим не спростовано, а протилежні показання потерпілого суперечливі та не погоджуються з іншими доказами. Отже, суд апеляційної інстанції правильно встановив, що цих доказів недостатньо для того, щоб поза розумним сумнівом дійти висновку про винуватість осіб у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 289 УК України.
З повним текстом постанови ККС ВС у справі № 754/17019/17 (провадження № 51-2568км19) можна ознайомитися за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/87365803 .
