Втрата особою права користування житлом. Аналіз судової практики АО “Вишневий та Партнери”
Актуальним питанням сьогодні є зняття з реєстрації особи, зареєстрованої у житловому приміщенні (будинку чи квартирі), власником якого ви є. Це питання ми розглянемо з урахуванням судової практики. За яких умов все ж таки особа може втратити право на користування житлом.
Слід зазначити, що кожна людина має право на житло. Це право закріплено статтею 47 Конституції України. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
У разі втрати права користування житлом за рішенням суду, розглянемо з прикладу Постанови Верховного Судна у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 154/1282/19.
Суд зазначив, що початок відліку часу відсутності визначається з дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до житлового приміщення, яке вона займала, перериває термін тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності по особі продовжує зберігатися намір ставитися до житлового приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи, яка втратила право на житлову площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин тривалої відсутності.
Короткий виклад обставин справи:
Позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи, яка втратила право користування житловим приміщенням.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що з березня 1984 року до серпня вона була одружена з відповідачем, після цього шлюб був розірваний у судовому порядку. Під час перебування у шлюбі у вересні 1986 року вони з відповідачем отримали однокімнатну квартиру. Між домоуправління та відповідачем укладено договір житлового найму та зареєстровано її та відповідача у квартирі, в якій він проживає і на момент звернення до суду.
Після розірвання шлюбу з 1989 року відповідач у спірній квартирі не проживає; знявшись із реєстрації у цій квартирі- виїжджав на заробітки до Російської Федерації. Проте з 9 жовтня 1999 року без її відома повторно зареєструвався у квартирі, як наймач житла, проте жодного інтересу до житла протягом усього періоду до моменту звернення до суду з цим позовом не виявляв, комунальних платежів за користування житловим приміщенням не сплачував.
Враховуючи наведені обставини, а також те, що реєстрація відповідача у спірній квартирі позбавляє її можливості отримати субсидію на оплату за надані житлово-комунальні послуги та впливає на розмір цих виплат, позивач просила суд визнати відповідача таким, що втратив право користування квартирою.
Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою апеляційним судом, позов задоволено.
ВС наголосив, що згідно зі статтею 72 ЖК УРСР визнання особи, яка втратила право користування житловим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, проводиться у судовому порядку.
Результат аналізу статей 71, 72 ЖК РРФСР дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування житловим приміщенням, за двох умов: непроживання особи в житловому приміщенні більше шести місяців і відсутність поважних причин такого непроживання.
Саме на позивача процесуальний закон покладає обов'язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК РРФСР терміни у житловому приміщенні без поважних причин.
У справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування житловим приміщенням (стаття 71 ЖК РРФСР), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені терміни. У разі їх важливості (перебування у відрядженні, в осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений термін.
Встановивши, що ОСОБА_2 добровільно у 1989 році виписалася зі спірної квартири, наймачем якої була добровільно припинила проживання у зв'язку з виїздом на заробітки та більше 30 років у цьому приміщенні не проживала, а також враховуючи те, що матеріали справи не містять незаперечних та переконливих доказів. підтвердження поважності непроживання ОСОБИ_2 у спірній квартирі протягом встановленого законом строку, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для задоволення первинного позову та відмови у зустрічному позові. Сам факт повторної прописки 9 жовтня 1999 року без відома ОСОБА_1 та його згоди у спірній квартирі не свідчить про збереження права користування спірною квартирою.
Враховуючи обставини справи, Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанції – без змін.
Якщо у Вас виникли додаткові питання для отримання консультації, телефонуйте: + 38 (098) 000 2411 або пишіть: vyshnevyi.partners@gmail.com
