Позиція ВП ВС щодо територіальної підсудності справ про стягнення орендної плати за користування нерухомим майном

У справі № 911/2390/18 Велика Палата Верховного Суду розглянула питання про те, чи поширюються правила територіальної підсудності спорів, що виникають у зв'язку з нерухомим майном, на спори, предметом яких є грошові кошти в межах розрахунку за таке майно, чи їх предметом має бути нерухоме майно безпосередньо.

Зазначений питання постав у зв'язку з наявністю неоднакової практики вирішення подібних спорів касаційними судами цивільної та господарської юрисдикцій, незважаючи на однакове процесуальне регулювання таких правовідносин.

Так, Касаційний господарський суд у складі ЗС передавши це справу на розгляд Великої Палати ЗС, вважаючи за необхідне відступити від висновку, викладеного в постанові Касаційного суду в складі ВС від 16 травня 2018 року в справі № 640/16548/16-ц. На думку колегії суддів КГС ВС, до спорів, що виникають у зв'язку з нерухомим майном (ч. 3 ст. 30 ЦПК України), не належать суперечки, предметом яких є стягнення заборгованості, що виникла внаслідок невиконання зобов'язань за договором, тому до таких позовів застосовуються загальні правила підсудності (ст. 27 ЦПК України).

КЦС ВС у згаданій постанові виклав протилежний висновок, згідно з яким до позовів, що виникають з приводу нерухомого майна, належати, в зокрема, позови про стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна.

Крім того, в постановах від 25 лютого 2018 року у справі № 201/12876/17, від 11 липня 2019 року у справі № 462/7217/18 (предмет спору в цій справі стосувався, зокрема, договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором ) КЦС ВС дійшов висновків про розгляд відповідних діл за правилами виключної підсудності судом за місцезнаходженням майна. В іншій постанові від 27 березня 2019 року у справі № 646/8916/17 (спір про визнання недійсним договором дарування квартири) цей суд зазначив про те, що позови, що виникають з приводу нерухомого майна, – це позови, пов'язані з нерухомим майном, нерухомістю, нерухомою річчю, а тому всі позови у спорах, які є наслідком правовідносин, пов'язаних з обігом нерухомого майна, повинні бути пред'явлені до суду за місцем знаходження цього майна.

У постанові від 16 лютого 2021 року у справі № 911/2390/18 Велика Палата ВС визначила, що словосполучення «щодо нерухомого майна» у ч. 3 ст. 30 ЦПК України необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов'язків, пов'язаних з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов'язково виступає як безпосередній об'єкт спірних правовідносин.

Позиція Великої Палати ВС грунтується, зокрема, на висновку про те, що, враховуючи аналіз змін у законодавчому регулюванні та лексичне тлумачення поняття, виключна підсудність справ застосовується до відповідних правовідносин загалом, а не щодо їх окремих складових.

Тому на спори, предметом яких є стягнення заборгованості, що виникла внаслідок невиконання зобов'язань за договором, який укладений щодо користування нерухомим майном, поширюються норми ч. 3 ст. 30 ЦПК України.

З огляду на таке Велика Палата ВС дійшла висновків про відсутність підстав для відступу від правових позицій, викладених КЦС ЗС у зазначених вище постановах.

З повним текстом постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року в справі № 911/2390/18 (провадження № 12-73гс20) можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/95573681 .