Про використання в кримінальному провадженні запису телефонної розмови

Засуджений оскаржив у касаційному порядку вирок суду, яким його було визнано винним у вчиненні умисного вбивства та засуджено за ч.1 ст.115 УК України до покарання у вигляді позбавлення волі на строк 12 років.

Так, у касаційній скарзі вказано, серед іншого, що місцевий суд безпідставно взяв до уваги дослідження в судовому засіданні запис телефонної розмови, зробленої на диктофон мобільного телефону засудженого, оскільки стороною обвинувачення не було надано жодних доказів, які б свідчили про автентичність голосу засудженого на диктофоні, тому такий доказ є неприпустимим.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 28.01.2021р. у справі №182/523/16-к касаційну скаргу було залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції – без змін. Зазначені вище доводи касаційної скарги, на думку колегії суддів, є безпідставними та необґрунтованими, що пояснюється таким:

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, у ході судового розгляду в суді першої інстанції було відтворено запис телефонної розмови, зробленої на диктофон мобільного телефону засудженого, який він добровільно видав після його затримання . Водночас у ході дослідження зазначеного доказу місцевим судом встановлено, що засуджений під час розмови зі свідком повідомив, що саме він убив потерпілу. При цьому сам свідок у судовому засіданні підтвердив обставини телефонної розмови із засудженим та її зміст .

Відповідно до вироку місцевий суд, врахував зазначені обставини, дійшов висновку, що дослідження доказу згідно з нормами ст.86 КПК України є законним та допустимим з урахуванням того, що осуд не заперечував, що виданий ним телефон належить саме йому і він особисто використовував програму запису телефонної розмови на диктофон

Водночас місцевий суд спростував доводи сторони захисту щодо автентичності голосу засудженого на аудіозаписі, посилаючись на те, що клопотання про призначення та проведення фоноскопічної експертизи щодо ідентифікації голосів осіб, між якими відбулася розмова, стороною захисту заявлено не було . Телефон, на який було зроблено запис, належить засудженому, а свідок підтвердив факт телефонної розмови із засудженим, під час якої останній особисто повідомив свідка, що вбив потерпілу. При цьому підстав, які вказували б на неналежність цього запису як доказу, судом першої інстанції не встановлено. З позицією суду першої інстанції погоджується і колегія суддів.