Проблеми та підводні камені сурогатного материнства

Сурогатне (замінне) материнство — методика допоміжних репродуктивних технологій, в результаті якої ембріон людини, зачатий генетичними батьками за допомогою допоміжних репродуктивних технологій, переноситься в організм сурогатної (замінної) матері для виношування і народження дитини та яка не є носієм її генотипу.

Саме таке визначення поняття «сурогатного материнства» міститься в проекті закону № 6475, внесеного до Верховної Ради 28 грудня 2021 року.

Фактично станом на сьогодні в Україні, де все таки є поширеною методика сурогатного материнства, дані процеси регулюються ст. 123 Сімейного кодексу України, наказом МОЗ України «Про затвердження Порядку застосування допоміжних репродуктивних технологій в Україні» № 787 від 09.09.2013 р.

Жодного закону, який би комплексно регулював процедуру сурогатного материнства, зокрема такі важливі аспекти як права, обов’язки сторін, істотні умови договору між сурогатною матір’ю та біологічними батьками в Україні немає.

Хоча спроби прийняти такий закон неодноразово були, проекти, які б регулювали сурогатне материнство вносились до Верховної Ради неодноразово.

Ні для кого не є секретом, що для когось сурогатне материнство є комерційним проектом, а для когось останньою надією на народження дитини.  Тим більше, що сурогатне материнство заборонено у низці країн, і Україна стала свого роду «меккою» для іноземців, які бажають стати батьками.

Щодо положень законопроекту № 6475, зокрема передбачається:

• Договір про сурогатне материнство укладається в письмові формі та підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню.
• Обов’язковою передумовою укладення договору сурогатного материнства є заява на згоду чоловіка сурогатної матері (якщо сурогатна матір перебуває у шлюбі), справжність підпису на якій засвідчено нотаріально.
• Визначено істотні умови договору про сурогатне материнство (такі як: обов’язок генетичних батьків прийняти від сурогатної матері дитину протягом двох годин після народження, якщо інше не встановлено договором; дії сторін у разі розірвання шлюбу генетичних батьків, визнання його недійсним, смерті подружжя; дії генетичних батьків та сурогатної матері в разі народження дитини з генетичним захворюванням, вродженими вадами розвитку або іншими захворюваннями).
• Донори репродуктивних клітин та ембріонів не набувають батьківських прав та обов’язків по відношенню до майбутньої дитини, а також не мають права з’ясовувати факт народження дитини та персональні дані реципієнтів.
• Особа, яка виявила бажання провести лікувальні програми допоміжних репродуктивних технологій має право на кріоконсервацію та подальше зберігання репродуктивних клітин, ембріонів та тканин в закладах охорони здоров’я, що застосовують допоміжні репродуктивні технології.
• Забороняється вирощування ембріонів людини для дослідних цілей.
• У разі смерті або визнання померлими або недієздатними в судовому порядку подружжя, використання кріоконсервованих ембріонів, що належать подружжю, забороняється, а їх зберігання припиняється.

Крім цього, в законопроекті містяться визначення термінології сурогатного материнства, генетичних батьків, допоміжних репродуктивних технологій.

Варто зазначити, що також законопроект визначає обов’язкові умови застосування методики сурогатного материнства, серед яких є: генетичний зв’язок майбутньої дитини із генетичними батьками та/або з одним із генетичних батьків відповідно до письмової заяви та відсутність генетичного зв’язку дитини із сурогатною матір’ю.

Крім цього, пропонується закріпити, що право на проведення лікувальних програм допоміжних репродуктивних технологій мають не лише громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства.

Законопроект визначає права та обов’язки сурогатної матері та осіб, до яких застосовується ця методика лікування.

При цьому, проект передбачає, що сурогатною матір’ю може бути повнолітня дієздатна жінка, яка не має медичних протипоказань для виношування вагітності та пологів, має власну народжену нею здорову дитину без вроджених вад розвитку та надала інформовану згоду на медичне втручання. Однак, конкретний вік жінок, які можуть бути сурогатними матерями проектом не визначено.

Перш за все, Україні на законодавчому різні вкрай необхідно врегулювати основні питання пов’язані з процедурою сурогатного материнства. Адже станом на сьогодні, в законодавстві не закріплено, ні правовий статус сурогатної матері, ні генетичних батьків і донорів. При цьому важливим аспектом залишаються вимоги та істотні положення договору про сурогатне материнство, які також не визначені чинним законодавством.

Таким чином, прийняття закону, який би врегулював дані питання, буде позитивно впливати на розвиток програм допоміжних репродуктивних технологій та сурогатного материнства в цілому, крім цього, це значно покращить імідж України у сфері сурогатного материнства у світі, оскільки саме задля цього велика кількість іноземців приїжджає в Україну щороку.

Тому сподіваємось, що скоро Україна отримає належне правове регулювання сурогатного материнства, що дозволить удосконалити надання медичної допомоги населенню та зробить щасливим не одну сім’ю.