Верховний Суд застосував доктрину «uberrima fides» та стандарт розумного повідомлення про ризик

Позивач, який діяв у своїх інтересах та як опікун – в інтересах брата, просивши суд стягнути зі страхової компанії шкоду, нанесену смертю батьків у ДТП, винуватцем якої вирок суду визнано водія автомобіля, застрахованого у відповідача.

Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, задовольнив позов.

Відповідач мотивував касаційну скаргу тим, що на день ДТП було зареєстровано шість договорів страхування цивільно-правової відповідальності власника автомобіля однієї марки з одним державним номером, а тому страхове відшкодування підлягає стягненню зі страховика, з яким укладено перший договір, всі інші договори нікчемні відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 989 ЦК України. Висновок попередніх судів про те, що винуватець ДТП не знав про інші договори страхування, не має правового значення, адже страхувальник зобов'язаний повідомити страховика про наявність інших страхових полісів незалежно від того, чи знав він про них.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду залишив касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, навів таке правове обґрунтування.

Тлумачення п. 3 ч. 1 ст. 989 ЦК України свідчить, що переддоговірний обов'язок страхувальника надати страховику достовірні відомості про об'єкти страхування та фактори ризику є проявом найвищої добросовісності (доктрина «uberrima fides») та пов'язаний із ризиковим характером договору страхування. Насправді страховику потрібна інформація для оцінки страхового ризику. Нікчемність іншого договору страхування пов'язується з невиконанням переддоговірного обов'язку, який має суттєве значення для виконання майбутнього договору страхування. Цивільне законодавство не містить вказівки про те, який стандарт розкриття інформації майбутнім страхувальником має бути застосований. З урахуванням принципів цивільного права слід зробити висновок, що для розкриття інформації майбутнім страхувальником потрібно застосувати конструкцію «розумне повідомлення про ризик» , тобто майбутній страхувальник повинен надати інформацію, яку він знає чи повинен знати щодо об'єкта, що страхується.

На момент укладання договору страхування з відповідачем у базі даних МТСБУ містилася інформація про різні автомобілі однієї марки з одним державним номером та різних страхувальників. Очевидно, що розумна та обачна людина не може допустити існування ситуації, за якої різні транспортні засоби, належні різним власникам, мають однакові державні номери. З урахуванням саме таких обставин та застосовуючи конструкцію «розумне повідомлення про ризик», слід констатувати, що страхувальник не міг повідомити страховика про те, що щодо його об'єкта страхування укладені інші договори страхування. Тому страхувальник не порушував вимог п. 3 ч. 1 ст. 989 ЦК України, немає підстав для констатації нікчемності договору страхування, укладеного з відповідачем.

Постанова Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 753/731/16 (провадження № 61-25171св18) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/95502347 .