Відстрочка та розстрочка судового збору для юридичних осіб – ВС

03.03.2021

Положення пунктів 1 та 2 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» не поширюються на юридичні особи, незалежно від наявності майнового критерію (майнового стану учасника справи – юридичної особи), а положення пункту 3 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» можуть бути застосовані до юридичної особи за наявності майнового критерію, але тільки в справах, визначених цим пунктом, тобто предметом позову в яких є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду під час розгляду справи № 0940/2276/18 .

Питання звільнення від сплати судового збору як складової судових витрат, зменшення його розміру, відстрочення чи розстрочення його сплати регулюються частиною першою статті 133 КАС, відповідно до якої суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до сплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, або відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Відповідно до частини другої статті 132 КАС розмір судового збору, порядок його сплати, повернення та звільнення від сплати встановлюються законом.

Питання відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати врегульоване статтею 8 Закону України «Про судовий збір», норма якої є спеціальною.

Верховний Суд у рішеннях, від яких пропонує відступити колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, розглядаючи клопотання про звільнення від сплати судового збору юридичних осіб приватного права, дійшов висновку про необхідність застосування майнового критерію на підставі статті 133 КАС, не врахувавши, що саме нормами Закону України «Про судовий збір», а саме статтею 8, встановлені для осіб та обставини, з якими законодавець пов'язав можливість розгляду судом питання про звільнення від сплати судового збору.

Відтак, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від цього правового висновку, викладеного в низці рішень Верховного Суду.

Існує три умови, за яких суд, враховуючи майновий стан сторони та за її клопотанням, може відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення (частина перша статті 8 Закону України «Про судовий збір»), зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати (частина друга цієї статті):

1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків від розміру річного доходу позивача – фізичної особи за попередній календарний рік; або

2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) самотні матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або

3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.

Насамперед варто зауважити, що Законом України «Про судовий збір» визначено перелік осіб, які безумовно звільнені від сплати судового збору в усіх інстанціях в силу закону, який наділяє їх певним статусом, або виходячи з чітко визначеного предмета спору. Цей перелік наведень у статті 5 зазначеного Закону є вичерпним.

З аналізу ж статті 8 Закону України «Про судовий збір» чітко вбачається, що законодавець, застосувавши конструкцію «суд, враховуючи майновий стан сторони, може…», тим самим визначивши, що питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб , які не зазначені у статті 5, або в справах із предметом спору, не охопленим статтею 5, є правом, а не обов'язком суду навіть за наявності одного з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення.

Що ж до самих умов, визначених статтею 8, то вони диференційовані за суб'єктним та предметним застосуванням.

Так, умови, визначені в пунктах 1 та 2 частини першої статті 8, можуть застосовуватися лише до фізичних осіб, які перебувають у такому фінансовому стані, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків від розміру їх річного доходу, та до фізичних осіб, що мають певний соціальний статус, підтверджений державою, – є військовослужбовцями, батьками, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; самотніми матерями (батьками), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; особами, які діють на користь малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.

Щодо третьої умови, визначеної в пункті 3 частини першої статті 8, то законодавець, застосувавши слово «або», не визначивши можливість її застосування за суб'єктом застосування, в той же час визначивши коло предметів спору, якщо така умова може застосовуватися, у разі, коли предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю, тобто особистих майнових та особистих немайнових прав фізичних осіб.

Окремо слід зазначити, що встановлений статтею 8 Закону України «Про судовий збір» перелік умов, за яких особа може бути звільнена від сплати судового збору, також є вичерпною.

Отже, положення частини першої статті 133 КАС як загальної норми, що регулює питання звільнення від сплати судового збору, деталізовані конкретизуючими нормами спеціального закону – статтями 5 та 8 Закону України «Про судовий збір», що свідчить про необхідність застосування положень статті 133 КАС та вирішенні питання про звільнення від сплати судового збору осіб, які не зазначені у статті 5 Закону України «Про судовий збір», застосовувати критерії, визначені статтею 8 цього Закону.

З огляду на викладене та з метою встановлення чіткого критерію застосування судами статті 133 КАС та статті 8 Закону України «Про судовий збір» Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків, викладених у:

– ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 20 січня 2020 року в справі № 160/8324/19; Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 440/4696/18;

– постанови Касаційного адміністративного суду на складі Верховного Суду від 04 серпня 2020 року у справі № 826/13247/18, від 31 липня 2020 року у справі № 826/11947/18.

Велика Палата Верховного Суду наголошує, що частина перша статті 133 КАС визначає право суду на звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору на підставі майнового стану сторони, водночас стаття 8 Закону України «Про судовий збір» конкретизує порядок, умови такого звільнення та коло осіб, які можуть бути звільнені від сплати суднового збору.

При цьому, як уже зазначалось, із системного аналізу змісту норм зазначеної статті убачається, що положення пунктів 1 та 2 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» не поширюються на юридичних осіб, незалежно від наявності майнового критерію (майнового стану учасника справи – юридичної особи), а положення пункту 3 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» можуть бути застосовані до юридичної особи за наявності майнового критерію, але тільки у справах, визначених цим пунктом, тобто предметом позову в яких є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.

Предметом справи, що розглядається, не є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю, тому підстав для розгляду апеляційним судом питання про звільнення юридичної особи від сплати судового збору не було.

Водночас в нормах частини другої статті 132 КАС відсилання до норм Закону України «Про судовий збір», зокрема до підстав для звільнення від сплати суднового збору, визначених статтею 8, передбачене лише щодо питання звільнення від сплати судового збору.

Це означає, що юридична особа не позбавлена права звернутися із клопотанням про відстрочення або розстрочення сплати судового збору, і суд за результатами розгляду цього клопотання не обмежений у праві на власний розсуд відстрочити або розстрочити таку сплату. Крім того, з наведеного убачається, що ухвалити рішення про відстрочення або розстрочення сплати судового збору суд може і з власної ініціативи в тому разі, коли юридична особа звертається з клопотанням про звільнення від сплати судового збору.