ВС роз’яснив строки звернення до суду із позовом про працевлаштування.

При зверненні до суду із позовом про зобов'язання із працевлаштування діє загальний тримісячний строк з дня, коли працівник дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Це підкреслив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 682/2782/18 .

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що позивач звернулася до суду з іском до Товариства з обмеженою відповідальністю «С» щодо виконання зобов'язання із працевлаштування та стягнення середнього заробітку.

Суть справи полягала в стому, що позивач був звільнений незважаючи на її зауваження з приводу вагітності. Пізніше вона звернулася до відповідача та просила надати правову оцінку її звільненню та прийняти рішення, також додала копію довідки центральної районної лікарні на підтвердження своєї вагітності.

Пізніше, на її адресу надійшов лист від ТОВ, яким її повідомили, що підстави для продовження відносин на умовах безстрокового трудового договору відсутні, про свою вагітність вона не повідомляла роботодавця на час звільнення.

Рішенням суду першої інстанції залишеним без змін ухвалою апеляційного суду в задоволенні позову відмовлено.

Суди виходили з того, що після звільнення позивача після закінчення строкового трудового договору у відповідача виник обов'язок її працевлаштувати як вагітну відповідно до вимог частини третьої статті 184 Кодексу законів про працю України. Однак позивач без поважних причин пропустила визначений статтею 233 КЗпП України, місячний строк з дня видачі їй трудової книжки для звернення до суду із заявленим позовом, обґрунтовані причини для поновлення цього рядка відсутні, що є підставою для відмови в задоволенні позову.

Висновок Верховного Суду

Судді ВС зазначили, що частиною третьою статті 184 КЗпП України встановлено гарантії для окремих категорій працівників, а саме: заборонено звільнення, зокрема вагітної жінки, та передбачено обов'язкове працевлаштування у випадках її звільнення після закінчення строкового трудового договору. Невиконання підприємством (установою, організацією), яке провело звільнення, обов'язок по працевлаштуванню протягом трьох місяців є підставою для покладення на нього відповідно до частини другої статті 232 КЗпП України обов'язку надати на цьому або іншому підприємстві роботу, яку може виконувати працівниця, а не про поновлення на попередній роботі.

Оскільки згідно зі статтею 235 зазначеного Кодексу підставою для поновлення працівника на роботі є його звільнення без законних підстав, то у разі невиконання власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом протягом трьох місяців обов'язку по працевлаштуванню звільненого працівника за пунктом 2 статті 36 КЗпП України, зокрема вагітної жінки, за заявою такої особи може вирішуватися спір не про поновлення на роботі, а про виконання зобов'язання щодо працевлаштування.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що оскільки на час звільнення у зв'язку з закінченням строку трудового договору позивач була вагітною, то після її звільнення у ТОВ виник обов'язок щодо її працевлаштування відповідно до вимог частини третьої статті 184 КЗпП України.

Щодо строку звернення до суду з позовом про працевлаштування та стягнення середнього заробітку, ВС зазначив, що при зверненні до суду із позовом про зобов'язання із працевлаштування діє загальний тримісячний строк з дня, коли працівник дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Виходячи із системного тлумачення норм частини першої статті 233 КЗпП України, враховуючи, що початок перебігу строку звернення до суду починається з наступного дня після спливу строку, передбаченого для виконання роботодавцем обов'язку із працевлаштування працівника та виплати йому середньої заробітної плати протягом трьох місяців з дня закінчення трудового договору.

Таким чином, звільнивши позивача 10 травня 2018 року ТОВ повинно було її працевлаштувати та виплатити середню заробітну плату протягом трьох місяців, тобто до 11 серпня 2018 року. Оскільки цей обов'язок, визначений частиною третьою статті 184 КЗпП України, ТОВ не виконано, то надалі позивач протягом трьох місяців, тобто до 11 листопада 2018 року, мала право відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України звернутися до суду з озовом про зобов'язання із працевлаштування.

Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та передав справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції .

Детальніше – https://reyestr.court.gov.ua/Review/94803225