КЦС ЗС: Видача довіреності не може бути кваліфікована як фраудаторна правочин.

Кредитор просив суд признати недійсною довіреність, за якою повірений від імені боржника подарував його майно (земельні ділянки та квартири) третій особі. Позивач поважав зазначену довіреність фіктивною, оскільки єдиною метою її видачі було ухилення боржником від виконання цивільно-правових зобов'язань.

Суд першої інстанції, рішення якого залишивши без змін апеляційний суд, відмовивши в задоволенні позову, оскільки під час оформлення довіреності дотримано всіх вимог ЦК України.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду змінив попередні рішення, виклавши їхню мотивувальну частину в іншій редакції, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 ЦПК України у разі, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного чи оскарженого права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної у позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Правочином, що вчиняється на вред кредиторам (фраудаторним правочином), може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин. Застосування конструкції «фраудаторності» при односторонньому правочинові має певну специфіку, яка виявляється в обставинах, які дають змогу кваліфікувати односторонню правочин як таку, що вчинена на вред кредитору. До таких обставин, зокрема, належить те, що внаслідок вчинення односторонньої правочину відбувається унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг майна.

У справі, що переглядається:

• позивач посилався на те, що на підставі оспорюваної довіреності було укладено правочини щодо відчуження нерухомого майна відповідача з метою уникнення звернення стягнення на таке майно, чим порушено права позивача як кредитора відповідача;
• позивач пов'язує порушення своїх прав як кредитора саме з укладеними договорами дарування земельних ділянок та квартир, у яких відповідач відчужував майно, на яке можна звернути стягнення в порядку примусового виконання судового рішення;
• не пред'явлено вимог про визнання недійсними договорів про дарування земельних ділянок та квартир;
• видача відповідачем оспорюваної довіреності не може бути кваліфікована як правочин, що вчинений на вред кредитору.

За таких обставин, вимога про визнання недійсною оспорюваної довіреності є неефективним способом захисту і в її задоволенні слід було відмовити саме з цієї підстави. Проте суди відмовили у задоволенні позовних вимог у зв'язку з їх необґрунтованістю, а тому судові рішення змінено у мотивувальній частині.

Постанова Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 757/33392/16 (провадження № 61-10541св19) за посиланням .